5/5 - (1 vote)

Меломани в Україні та закордоном добре знайомі з творчістю гурту AtmAsfera, за плечима якого участь у знакових європейських фестивалях Moldejazz (Норвегія), Woodstock (Польща) та сольні виступи в концертних залах Польщі, Чехії, Норвегії, Монако, Франції, Словаччини, Швеції, Англії, Литви та Індонезії. Тисячі людей з різних країн світу танцювали під їхню музику, мільйони чули їх у прямих ефірах та в мережі, але, насправді, мало хто знає, що лежить по той бік музики цього гурту. І тому лідери гурту AtmAsfera – чарівні Калінді та Ямуна розповіли Yoga Lifestyle про філософію свого життя та своєї музики.

Калінді:

Ми жили в старому австрійському будинку з високими стелями, і в кімнаті у нас була шафа, яка стала для нас першою сценою. Ми видиралися на неї і співали українські народні пісні, читали вірші Шевченка, також давали костюмовані вистави, для яких самі ж шили костюми з маминої тканини.

Ямуна:

Наші виступи не відбувалися без глядачів – запрошували всіх дідусів та бабусь, що жили по сусідству, але ті мало уваги звертали на нас, більше спілкувалися між собою, пліткували про щось, а ми творили собі під стелею.

Калінді:

Любов до мистецтва нам прищепив тато – музикант і, взагалі, непересічна творча особистість. Він багато спілкувався з нами, ми слухали музику яку він слухав, і яку грав сам. А мама перед сном співала нам колискові. І все це міцно закарбувалося в пам’яті. Наші батьки не були заможними людьми, ми жили скромно, але при цьому вдома була дружня та творча атмосфера і ми завжди відчували тепло.

Ямуна:

Тато є для нас прикладом людини, яка лишається вірною своїм принципам, попри зовнішні обставини. Він грав сучасну імпровізаційну музику, що не мала великого попиту. Але це було йому настільки близьким, що він свідомо відмовлявся від грошей, він не підлаштовувався під моду, під смаки публіки. І мама його підтримувала. Так у нас виховувалася любов до справжнього, ми вчились робити те, що відчували.

Калінді:

З п’яти років ми займалися музикою та художньою гімнастикою, але з часом ставало все важче розвиватися в двох напрямках одночасно. У певний момент потрібно було прийняти рішення – ким ми хочемо бути, музикантами чи гімнастками? І коли нам було вже по десять, ми остаточно вирішили, що будемо займатися музикою.

Ямуна:

У гімнастиці відчувалася конкуренція, постійно було таке відчуття, що ти кращий, або гірший. А в правдивому мистецтві змагань немає, цим воно нас і приваблювало. Звичайно, коли ми вступили в консерваторію, то побачили зовсім іншу картину, яка нас досить таки розчарувала… Але якщо говорити про справжню музику, то в ній немає місця для спортивних амбіцій.

Калінді:

У той період для нас прикладом людини, що не грала з меркантильних інтересів був геніальний піаніст ХХ століття Святослав Ріхтер. На своїх концертах він вимикав світло, лишав тільки маленький ліхтарик для нот. Він вважав себе слугою музики і не хотів, щоб слухачі звертали на нього увагу. Його виконання дійсно торкало нас. Не так просто написати пісню чи твір, який доторкнеться до людських сердець. Це велика рідкість. І тут немає чітких правил…

Ямуна:

Насправді ті правила є, їх дуже багато, але… їх немає. Це такий парадокс – вони є і їх немає. І ти, з одного боку, маєш їх знати, як казав Ентоні Брекстон: «Вивчіть всі правила, а потім забудьте про них і просто грайте». Вони потрібні лише для того, щоб технічно висловити те, що ти хочеш висловити – і не більше. Це як говорити. Колись ми навчилися говорити, але ж ми не вважаємо це якимось визначним досягненням. Ми не думаємо про сам механізм мовлення, а просто передаємо щось мовою. Так само і в музиці: основним завданням є передати меседж, створити сильний емоційний стан.

Калінді:

Щось вартісне вдається написати тільки в свого роду момент осяяння. Зі мною це стається, коли я знаходжуся в певному стані свідомості. То такий стан, коли відчуваєш, що насправді сам нічого не вмієш, просто робиш спроби та покладаєшся на Бога. Заглибившись у себе, в такому стані, я відчуваю тугу за чимось справжнім. І коли твоє серце перебуває в такому стані – приходить осяяння. І в ці моменти розумієш, що не ти створюєш музику, вона кимось відкривається для тебе. Люди часто пишаються тим, що написали, але якщо глянути з філософської точки зору то все, що вартісне – це божественний прояв. Коли людина не вважає себе творцем, вона віддається вищій силі.

Ямуна:

Коли я чую як звучить сучасна музика, який зараз світ, які настрої, то я розумію, що ми схожі на наївних дітей. Але я розумію, що краще взагалі про це не думати, тому що підлаштовуватися під це я не зможу. Який сенс у тому, щоб намагатися бути тим, ким ти не є? Хочеться бути собою.

Калінді:

А ким же я є? Яке моє світове призначення? Ці питання хвилювали нас з самого дитинства. Ми живемо у цьому суспільстві і практично не володіємо інформацією та знанням про цей та духовний світ, про закони які існують. На жаль нас не вчили цьому в школі, а це так важливо знати що з тобою відбувається. Тільки Тоді можна робити свідомий вибір. Нам дуже пощастило – ми отримали відповіді, а якщо сказати точніше, то зустріли людину, яка відповіла на наші питання. Цією людиною є всесвітньо відомий знавець ведичної філософії Балакхілья дас. І ця людина не просто говорить про філософію, вона сама дотримується того, про що говорить і таким чином надихає інших.

Ямуна:

Найбільше мене в цій людині вразили його спокій та простота. Це було саме те, чого я шукала в музиці, а знайшла на філософській лекції. Він говорив дуже мудро та логічно, просто передавав знання, без якогось натиску і пафосу. І саме це знання теж є вічним, воно з давніх-давен передавалося великими мудрецями.
Якщо коротко, це знання про нашу справжню природу і про наше справжнє призначення. Ми вічні живі істоти – невід’ємні часточки Верховної Душі, Ми потрапляємо в різні життєві ситуації і діємо в них певним чином, виконуємо якісь щоденні обов’язки і за цією тимчасовою діяльністю забуваємо про наш вічний обов’язок. Існує таке поняття як вічне призначення живої істоти. Коли ти поступово починаєш на практиці реалізовувати це знання, то змінюється і твоя свідомість, змінюються життєві пріоритети. Який сенс витрачати свою енергію і час на минущі речі, навіщо досягати те, що я все одно втрачу? Потрібно ставити собі цілі, які є вічними.

Калінді:

Це знання змінило наш світогляд і дійсно дало нам надію. І якщо ми не зробимо спробу передати це іншим, то даремно витратимо свій життєвий час. Коли ти робиш щось по-справжньому, коли ти на вірному шляху, то з середини приходить підтвердження, що це дійсно так, це саме те, що я маю робити. Практикуючи це ми побачили, що з кожним днем, з кожною справою з’являється відчуття, що час витрачено не дарма, у результаті приходить внутрішній спокій, який не залежить від зовнішніх обставин. А коли робиш щось неправильне, то в середині завжди муляє, ти неспокійний від того, що даремно витрачаєш час, життя. І наш проект AtmAsfera – це спроба поділитися з іншими тим, що нам подарували. AtmAsfera – це частина нашого yoga life style.

Ямуна:

Зараз йога стає дуже популярною і вона має багато різних видів, але саме слово «йога» означає любовний зв’язок із Верховною Душею. Це одночасно і визначення, і ціль даної практики. З усіх видів йогічних практик, таких як хатха-йога, гйана-йога, кундаліні-йога та ін., найсокровеннішою є бхакті-йога, частиною якої є мантра-медитація, тобто повторення мантр. Це дуже простий процес самореалізації призначений для часу, в якому ми зараз живемо. І ми щасливі, коли люди цікавляться цим, коли вони застосовують це у своєму житті.